Стояла жінка й милувалася весною,
Тулила ніжно гілку вишні до грудей:
-Не облітай вишневий цвіт, побудь зі мною,
цвіти і пахни ще хоч трішки для людей.
Стояла жінка, й милувалась теплим літом,
Вінок сплітала із кульбабових квіток:
-Не розвівай з тополі пух, веселий вітре,
І не збивай, неначе думи у клубок.
Стояла жінка, й милувалася на осінь,
Спиняла погляд на поораній ріллі:
-Не заслоняй, тумане, неба світлу просинь,
Де відлітають в дальній вирій журавлі.
Стояла жінка й мидувалася зимою,
Кружляв лапатий сніг і падав на гілки :
-Чому ти молодість прощаєшся зі мною?
Чому ховаються під сніг мої роки?
Життя спішить радувати, а іноді і засмутити, в любу пору року, бо все в цьому житті так тісно переплітається, що відокремити одне від одного - неможливо.
Дуже гарно! Усі пори року чудові! І непомітно рік майнув.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
