Ну як ти після виплаканих сліз
Зумів мене заставити всміхнутись,
Коли іще душа неначе тінь
Бродила в моїм тілі непритомно?
Невже, та пара фраз, тих кілька слів,
Які мені тоді прийшлось почути,
Змінили на мелодію мій біль?
І стало кольоровим монотонне.
Ну як ти розгадати зміг усе,
Що я таїла довго і від себе?
Як здогадався ти, що я жива,
Що знову я зумію покохати?
До тебе все було таке пусте.
А може нас до купи звело небо,
Для того, щоб любов свою змогла
В тобі посеред інших розпізнати?
Ну як ти після довгих літ страждань
Зумів почути мого серця звуки?
Через роки зневіри і вагань
Ти увійшов надією у долю.
Мене ти не питав, що було там,
А тільки ніжно взяв мене за руку,
І ось тепер удвох ідемо вдаль
На зустріч щастю по життєвім полю.
Надлюбові не буває. Я думаю,що любов або є , або її нема. Дякую. п. Іване!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
Ви мені додаєте сили і натхнення!
