Закотився місяць ясний
за чорну хмарину.
Вкрила сумом темна нічка
нашу Україну.
Вкрила сумом материнські
виплакані очі,
що свій біль не раз проллють ще
крізь холодні ночі.
Спить спокійно син-соколик,
плеканий в любові.
Ріс на радість він родині,
чесний був у слові.
Має жінку він, синочка.
Жив батькам на втіху.
Та віддати мусять сина
на поталу лиху.
Радо мати зустрічала
сонечко зі сходу,
як з плечей її знімало
ранню прохолоду.
Та сьогодні стріла сонце
матінка сльозами,
бо дитину забирає
сонечко від мами.
Посміхнулась мама сину,
пригорнула внука.
А серденько туга крає,
що навік розлука.
- Йди, синочку, боронити
рідний край, державу,
а дитя твоє довершить
розпочату справу...
Не дрімала довго куля.
Наздогнала сина.
Плаче рід. Земля ридає.
В горі Україна.
Та синочок підростає
батькові на зміну.
Він не зрадить подвиг батька,
не зганьбить родину.
Закотився місяць ясний
за чорну хмарину.
Вкрила сумом темна нічка
нашу Україну.
Та, пліч-о-пліч ставши разом,
хмари розженемо –
в Україні незалежній
вільно заживемо!
На жаль, бачила таких матерів. Скільки любові й сили в їхніх серцях.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
