ДУБ

Старезний дуб пишався біля хати ,

Розлогим віттям зупиняв вітри,

Найбільші бурі не могли зламати,

Він гордо ріс, мов оберіг сім`ї.

І бурі й холод, і надмірну спеку,

Все пережив він на своїм віку,

Ростив гілки для хатньої безпеки,

Ховав її в затишному кутку.

Підступно так до кореня терміти

Підкралися, взялися підточить,

Почав всихати. Підлі паразити

Зробили те , що вітром не убить.

Боровся вперто, хоч і віти голі

Не міг утримать, бо й малий вітрець

Приносив дубові убивчі болі,

Він відчував, життю іде кінець.

Всихали гілки... падали, ридали, 

Постогнував старий, не мав вже сил,

Без бзахисту, вітри хату хитали ,

Темніли вікна ,ближчав небосхил.

Не стало дуба! Заридала хата,

Згубила друга, що давав життя .

Скилет лишився, зникли лелечата,

Роздріблені, без рідного чуття!