Так тихо ти постанув на порозі
І попросив напитися води…
Сказав, що далі вже іти не в змозі
Прийшов нізвідки, йшов у нікуди.
Припав до чашки спраглими вустами,
Поглянув скоса, на сходИнку сів,
Став вибачатись, що збудив зарано –
Дивитись в очі так і не посмів…
Спитала тихо: «Як знайшов дорогу
В мої суворі, недівочі сни?»
І ще сказала, що молилась Богу,
Щоб зустріч дарував лише мені…
А ти зітхнув і болісно, і важко,
Став віддалятись й за туманом став,
А потім- ніби біля річки бусел,
Щось голосно і тужно прокричав.
…Тужливий мій і дивний птах…
… Із чорною міткою…
Чи стану я в святих небесах
Твоєю сусідкою?..
21.05.2015
Гарний твір.Туга за великим і світлим коханням. У шостому рядку трохи відчувається збій ритму.Авторський наголос, в даному випадку, не виправляє.Можете змінити " Поглянув скоса і на східцях сів....Але автору видніше. Щиро, Вам дочекатися земної зустрічі.
Поет - натура чутлива. Це вірш про те, що дівчина не дочекалась коханого з війни. А з моїм коханням все добре... Мене не тільки кохають, а й обожнюють Дякую за коментар.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Дякую за коментар.
