ЧУЖИНА

Коли душа зірвалася із осі,
Порвалися без догляду шнурки,
А ти стоїш розхристаний і босий,
Повітря ловиш, згублені думки...

Знов нарікаєш на «прокляту долю”.
А хто ж тобі ту долю, друже, дав?
Ти ж сам запхав себе у ту неволю,
І стала мрія - чужини удав.

Не плач і не тужи, бо все минуло.
Свою ти душу краще бережи!
Радій ,що знову спогадом війнуло,
Давню кaртину в серці віднови.

Як колисала мати до схід сонця,

І цілувала там де “ваву” мав,

У сни пірнав , а щастя у долонці

Так цупко в кулачку своїм тримав.

Те ,що минуло, того не повернеш,

Як й не повернеш перший цвіт весни.

На чужині життя своє завершиш,

Хай сняться, друже, тобі давні сни.