Я зречуся останнього бою
Я зречуся останнього бою
І піду там, де соняхи світять,
Щоб нарешті побути собою,
Пригадати слова Заповітні.
Заберу навіть рупор і фами,
Щоб не муляли очі ворожі,
Й заблукаю старими стежками
Так далеко, як тільки спроможу.
Й буду пити небесну невинність,
Буду їсти бджолині нектари.
А навкруг розіллються первинні,
Ще не торкані лжею гектари.
Ще не биті ненавистю тучі
І не спалені заздрістю душі.
Ба, високі, по-істині, кручі!
Ба, по-правді, родючі несуші...
А напившись нефальші доволі,
Може й вернусь до світу на мову,
Несучи в собі квітку любові,
Наче сонце, палку, пурпурову.
Несучи в собі світло, не жало,
Вічних соняхів теплі обійми -
І нове спуп'яниться начало,
І, надіюсь, закінчаться ві́йни...
(8.05.2015)
| 
у Вас 
0
