-Ну, племінничку, і завдав ти мені роботи. Стільки за один раз я і свекру своєму покійному ніколи не брехала, а ось заради Ладочкиного спокою прийшлось. Та нічого. Головне правдиво усе відтворила, мов на сцені. Із процесією вони ні за що не перетнуться. Це небезпечно, як станеться так. Сашко молодий може і збовтнути щось зайве. Тому я і наказала йому вкруговую їхати. Хоч значно довше, та зате спокійніше. А Зорька бідолашна брехню, мою, гадаю, вибачить, а я за це їй ще не один приз хоч і з-під землі вирву. Сам знаєш — я така. А тепер іди до хати, перевдягнись, та не барись надто, бо о другій процесія із труною має прибути. Божечки, Божечки! Та яка ж вона ще молода твоя колишня Галька. Та не сама загинула, а з дитиною ненародженою, кажуть, що синочком. А старшого синочка її, йому тільки рік і виповнився, свекруха Гальчина ненавидіть люто, бо на їхню породу зовсім несхожий і підозрює вона, що Галька на стороні його нагуляла. Отакенькі справи, племінничку, маю тобі сказати. Та що це я, під старість так чутлива стала. Будь що — сльози з очей, а ковалок до горла. Сама собі дивуюся. Ну побігла я, а ти вже сам, як-небудь. А на похоронах побачимось.
Тітка Тамара хлюпнула великим, мов картоплина, носом і наче джин із казки розчинилась у придорожній пилюці, що маревом висіла над незамощеною сільською вулицею.
Прийшов до хати. Розчинив дверцята благенької платяної шафи і оглянув свій малочисельний невибагливий гардеб. Вихідний костюм, зшитий у райцентрі до випускного вечора у школі відразу забракував — похорони — це жахливо і зовсім не привід чепурится, хоч якось. Але й у звичних трениках і футбольці з'являтися на очах багатьох людей не варто. Треба одягти щось пристойне і в той же час непомітне. З пристойного в нього виявилися дві речі - чорні брюки в яких здавав екзамени у старших класах і темнобрунатна сорочка, вже трішки замала для нього, але не настільки, щоб звертати на такі дріб'язки увагу. Розклав на столі стареньку, але ще лостатньо міцну ковдру із сукна, увімкнув до розетки праску і вже десь за десять хвилин уважно оглянув себе у дзеркалі. Власний вигляд його задлвільнив. Все за задумом. А тепер добре начистити черевики і можна вирушати. Ой, та тільки навіщо? Лише для того щоб впевнитися, що Галя мертва, і він вже ніколи і ні за яких умов не почує її дзвінкого срібного сміху і не побачить широкої і щирої, по-справжньому сонячної посмішки на її милому, знаному до найменшої дрібної рисочки обличчі. Не хотів, це так, але не піти на похорони Галі не міг. А ще він почав відчувати свою провину за те, що так все трапилось, що не був наполегливим, як належить закоханому чоловіку, що, як і Галя, підкорився рішенню її матері і не чинив ніякого спротиву від'їзду своєї коханої до міста. І навіть вже потім не виборював своє кохання, як належно. А коли вона не писала йому, хіба не варто було замість образи поїхати до неї і, хоча б на колінах вмовити не полишати його. Але гординя перемогла. І тепер вже нічого не виправити, не повернути, а залишається тількі одне - піти і віддати останній борг коханій, по-справжньому і вперше у житті, людині.
Вийшов з хати, спустився з ганку, оглянув свій квітник. Троянд звісно вже не було, але залишилось ще кілька великих схожих на вгасаюче полум'я темночервоних жоржин. І хризантеми, бліді і примарні. Він не дуже поллюбляв їх, бо колись ще у раньому дитинстві почув від когось, що вони личать не весіллю, а виключно похованню. І ось тепер стали вони на пригоді. Пішов до літньої кухні і взявши великого ножа, зрізав шість жоржин і вісім хризантем. Ось лише тількі ці квіти він і був в змозі принести на проводи у останню путь бідній Галі, що нічого вже не побачить і не почує і ніколи до нього навіть мимохідь не всміхнеться.
Він усе намагався, та ніяк не наважувався вийти, але тут поривом вітром донесло зі Галчиної хати надриваючі серці звуки траурного маршу, що із усіх сил вигравав місцевий духовий оркестр, складений із пенсіонерів і старшокласників справжнім ентузіастом цієї спрови Опанасом Мусійовичом, колишнім оркестрантом військового оркестру, списаного за віком і слабким станом здоров'я.
Похопцем залишив двір, причинив за собою хвірту і попрямував на зов траурної мелодії через дві вулиці, що відділяли його і галчину садибу. Ще здалеку побачив і катафалк, і кілька автівок, а оточувала їх чималенька юрба односельців. В переважній більшості були це літні жінки і маленькі діти, які особливо охочі до таких видовищ.
Ворота садиби були навстіж розчинені. Перед ганком на стільцях стояла світла лакована труна, надто завелика, як йому здалося для тендітної Галі. Він забажав підійти поближче та між ним і труною щильним заслоном стояла юрба. Тому й зупинився на мить, вирішуючи, що ж йому робити за таких обставин, і раптом відчув, як хтось смикнув його за рукав сорочки. Різко обернувся і побачив перед собою Ладу. І була вона не сама, на лівиці її примостився білявенький ще зовсім маленький хлопчик, на вигляд не старший ніж на рік чи півтора. Звідки вона тут і хто цей малий, що міцно тримається за її шию? Адже із тіткою Тамарою, вони ніби то зробили усе, щоб Лада ні у якому разі не дізналася про поховання Галі. А тепер вона тут, яким чином, звідки дізналася? І не сама. Хто цей малюк? Та невже ж синочок Галі? Та певно, що так. Он як сусіди до нього придивляються. Та Лада добре тримається, ніби і не помічає нахабних поглядів. Хлопець страшено зніяковів, жодна думка не приходила до голови, та Лада, зрозумівши його стан, одним помахом вільної руки зупинила всі його марні намагання:
-Не питай ні про . Мені все відомо. А це синочок галчин. Бачиш який гарненький. Та тепер круглий сирота. Хлопець уважно придививсь до малюка. На Галю він був зовсім несхожий, та щось знайоме проглядалося в його рисах. Але що саме, до нього так і не дійшло.
Добре було все прописано тіткою Тамарою, та життя частенько піднкидає людям зовсім неочикувані події і збіги обставин.
Ось і тієї ночі, як раз на середені неосновної вузенької траси між селом і райцентром, якою за стратегичним задумом тітки Тамари, мала їхати Лада, щоб ні у якому разі не перетнутися із похороним кортежем Галі, прорвало водовідну трубу та так, що довелося негайно викликати бригаду ремонтників, озброєну потужним екскаватором, який менш ніж за годину перетнув трасу глибокою траншеєю. І тому, коли до цього місця під'хала автівка із Ладою керована молодим та вже досвіченим водієм Сашкм, ремонтні роботи були у самісенькому розпалі. Тітка Тамара, що хоч суворо і наказала Сашкові оминати центральну трасу, але причини наказу не пояснила, щоб той, не дай то Боже, не вибовтав Ладі чогось зайвого, ось Сашко і не дуже вже переймався пошуками можливих варіантів, зіткнувшись із перепоною, а відразу різко розвернувся і помчав у бік основної траси. Кілька хвилин і всіх справ. По новенькій широкій трасі їхати було легко і зручно. Поперше, не треба придивлятися до стрічних автівок — чи незачеплять, а по друге, новий асфальт гладенький без жодної вибоїни чи вимоїни, і мчати по такому було саме задоволення.
Боковим зором і Сашко, і Лада помітили стрічний чималенький кортеж автівок, що промчав повз них. В голові був автобус, так званий катафалк, на якому перевозять небіжчиків, а позаду рухалось більше десятка легковушок. Серед них були дві “волги” - одна біла — друга чорна, інші ж в переважній більшості набагато старші за віком, п'ятірки, сімки, москвичонки, і навіть вже зовсім благенька не одноразово перефарбована “победа”.
-Хтось помер! - миттєво майнуло в голові у Лади, та відразу і забулось. Її ж це аніяким чином не торкалось. Проїхали ще близько кілометру і раптом побачали на узбіччі з протилежного від них боку постать огрядної високої жінки поруч із білою “волгою”, що помахом руки намагалась їх зупинити. Водій Сашко запитувально подивився на Ладу, адже у їхньому екипажі вона була головною, і та, хитнувши головою, промовила:
-Зупинись! Може вона поспішає кудиcь. Не кидати ж її на призволяще. Допоможемо.
Сашко різко загальмував, автівка зупинилась, і Лада вибравшись назовні, попрямувала до жінки дізнатитись, що трапилась з її автівкою. Трохи наблизившись, дівчина побачила, що жінка не одна, біля її ніг стояв малесенький хлопчик,, тримючись ручкою за спідницю жінки.. Побачивши Ладу, жінка мимоволі зробила кілька кроків назустріч. І хлопчик, що ще нетвердо тримався на ніжках, впав і тихенько заскиглив.
-Бідолашний, - майнуло в голові, - забився мабуть і скиглить. Але ж чому так тихо? Невже боїться? А кого? Та певно цієї жінки/ І тінь неприязні мимоволі огорнула мозок. Але потім, глибоко зітхнувши, Лада примусла себе не робити занадто швидких висновків, на які її частенько штовхала запальна вдача.
-Ні, - заспокоювала вона себе, - треба для початку поспілкуватися, розібратися, що і як, а вже тільки тоді робити якісь висновки.. З такими думками і попрямувала Лада до жінки із хлопчиком і запитала наблизившись:
- Добридень. Що із вами трапилось?
-Та таке лихо, - заметушилась жінка, вода у радіаторі вскіпіла, мов у самоварі, Так сичить, так парує, що ось-ось розірве усе вщент.
І вона вказала рукою на автівку, над якою і дійсно здіймалася завіса білої пари.
-А де ваш водій? - запитала Лада.
-Та ось він перед вами, - криво всміхнулася жінка і ткнула себе в груди, а потім додала: - взагалі це справа мого чоловіка, та ось сьогодні прийшлося таки і мені за кермо сісти. Нещастя у нашій родині, справжнє горе, синочок наш єдиний загинув у автокатострофі, а разом із ним і невістка. Та не сама — вона вже на четвертому місяці вагітності була. І лікарі казали, що хлопчик мав народитися, а тепер ми із чоловіком одні на увесь Божий світ...
Чоловік мій — колишній війсковий, міцний, мов та скеля завжди був, та все ж до кінця так і не витримав випробувань. Бо відразу після поховання синочка нашого сердечний напад із ним трапився. Тепер у лікарні в реанімаційному лежить. Тому труну із невісткою повинна везти я сама без нього. Та ще і оцей піл ногами плутається. Навялився на мою голову. Хіба до нього мені, та іще у такому стані?
-Він ваш онучок? - не втрималась від запитання Лада.
-Та хто його зна, - знизала плечима жінка, - онучок він, чи байстрючок. Ані від тата, ані від мами жодної риси не успадкував.
-Таке буває іноді, - вирішила заспокоїти жінку Лада, - що частенько немовлятка народжуються схожі на бабусь чи дідусів...
-Коли б воно так було...- зітхнула жінка, - коли б так. Та на жаль ні, на превеликий жаль, бо я бачила фотку батька ось цього і вона ткнула пальцем у бік хлопчика. Мов дві краплі води...О-хо-хо — мов дві краплі. Одні тількі очиська поросячі чого варті, Де ще знайдеш такі? Та ніде. І це не пуста підозра. Невістка моя зустрічалась колись із цим вузькоглазиком. Матір її казала, що те по-дитячому було, не по-справжньому , а виявилось он як. І що ж мені тепер із цим байстрючком робити? Ростити, немов свого? Не можу! Розумієте не можу...Та годі про це. Воно вам мабуть і не цівкаво. Якщо зможете допогти, допоможіть, а як ні, хтось інший допоможе.
-Чому ж ні? Допоможемо. - запевнила жінку Лада, - обов'язково. Водій у мене екстракласс. Все знає і все вміє. Правда, Сашко?
-Та правда, правда! - зніяковіло промурмотів Сашко, що дуже соромився, коли хтось вихваляв його занадто, - Хвилин за десять певно і впораюсь. А ви тут почекайте. І краще на узбіччя зійдіть. Автівки тут, мов скажені, носяться. А до речі до якого села ви так поспішаєте, може до... - і водій назвав село її рятівника, бо не отримав наказу від тітки Тамари приховувати від Лади факт поховання Галі, яку знав ще з дитинства і в яку таємно був закоханий, як і багато інших місцевих хлопців.
-Так-так! - підтвердила його слова огрядна жінка, - саме туди. Ой лишенько мені, коли б чоловік здоровий був, хіба б я потільопкалася через пів-країни. Сам би, без мене впорався...
Почувши запитаняя Сашка і відповідь жінки на нього, - Лада придивилася уважніше до малесенького хлопчика біля спідниці жінки, і у голові вибухнуло:
-Божечки! Та як я відразу не здогадалася, на кого схожий цей нещасливий із власною бабусею малий. Та на нього... Звісно ж на нього, мого коханого, з яким от-от, попри усе, прийдеться мені розлучатися. А із цією загиблою невісткою він точнісенько колись зустрічався, та що з того, це ж колись було. Невже ж ревнувати стану до загиблої? Та яка ж я після цього нікчема!..
Лада хитнула головою відігнала від себе недобрі думки і запитала у огрядної жінки: - А до речі, як звали вашу загиблу невістку?
-А навіщо це вам? Ну, Галею. - знизала плечима огрядна жінка.
-Та певно, що так, Галею, - підтвердив слова жінки водій Сашко, - і додав, - який жах! Вона ж у нашому селі першою красунею була. І всі хлопці, як один, були у неї закохані, і я теж. Та вона гордою була, нікого до себе і на гарматний постріл не підпускала. Хіба ось тільки... - почав було водій, та раптом подивився на Ладу і замовк. Він же добре знав із ким приїхала до села ця струнка добре вдягнена городянка. І його Сашкова начальниця, до того ж рідна тітка обранця Галі, якому колись він так заздрив, ніколи не вибачить йому цих відкровень. Ні, від гріха треба триматися подалі, вирішив Сашко і замовк, похмуро опустивши голову і нікому не дивлячись у вічі.
Та це вже зайвим було, бо Лада добре усе зрозуміла і саму ситуацію, і стан Сашка, а головне те, що її обранець разом із своєї тіткою обвели її вкруг пальця. Та вона не образилась на них за це, бо ж вони,.. та що там вони... Це саме він, її єдиний, хотів вберегти її розхитані недавніми жахливими подіями нерви, у рівновазі. Це саме він намагався не дати їй зануритися у журливі думки з приводу, хоча і чужої та все ж смерті, до якої вона нещодавно була так близька. Це багато чого варте. Багато чого. І серце Лади наповнилося вдячністю своєму рятівникові і найжаданішому у світі. І її раптом, мов блискавкою, вдарило::
-Та мені ж поталанило, неабияк поталанило. Із моїм єдиним і жаданим мені довго не бути. Я ж відразу вирішила, що ані за яких обставин не стану перетинати йому життєву путь, а ось із малюком, справжньою копією його, я при бажанні зможу завжди бути разом, адже рідній, та хто його зна, може і не рідній, бабусі він завжди буде не до серця, і вона віддасть його будь-кому, аби тільки не бути із ним поруч.
Ну, як так, то до справи. Нащо околицями блукати? Усе буде добре.Я відчуваю: усе.
Лада тряхнула головою і знову звернулася до огрядної жінки:
-А можна я вашого хлопчика на руки візьму? Здається він вже і втомився стоячи. Малий ще. І такий гарненький, такий розумничок. Ну іди іди до мене...
І хлопчик, відірвавшись від спідниці жінки, охоче пішов до Лади І та підхопила його легеньке тендітне, але вже налите силою тільце і притулила до грудей.
-Ой, та які ж ми серйозні, та які ж в нас бровенята зведені, навіть смужка поміж ними вирізнилась... - ніби то жартома і в той же час уважно приглядаючись до хлопчика, що міцно обвивав її шию, прощебетала Лада
І диво дивне — бровенята розійшлися, вузенькі поросячі очиська перетворился на ледь помітні шпаринки, а на, до того стиснутих у вузеньку смужку вустах, засяяла, мов те сонечко, щира і безтурботна дитяча посмішка, і Лада відчула, як малий ще міцніше притулився до неї. І їй стало так затишно, так спокійно. А у голові не вщухала думка:
-Та який же він схожий... на нього... мого рятівника і найріднішу у світі істоту. Мабуть і має якусь рацію ця огрядна жінка, що не бажає визнавати його за свого онука. Та я визнаю його своїм за будь яких умов, за будь яких. Хіба важливо, хто він насправді, до серця він мені до серця, і це головне.
А загибла невістка цієї жінки, його матір, справді була колись із ним, моїм любим. І певно кохали вони одне одного палко. Та не склалося. А тепер вже пізно про щось казати. Було поміж них серйозне щось, чи ні, хто ж тепер відповість. Скоріш за все, ні. Адже він спочатку такий необізнаний був у цих справах. А може поміж них, все, мов лісова пожежа, трапилось, за єдину мить. Ну, не буду заглиблюватися, і ні до чого це мені. А може переді мною саме те диво про яке я читала колись. І вона згадала...
Одну дівчину силою видали за нелюба, а до того та мала коханого хлопця. Часи були суворі і аніяких близьких стосунків поміж закоханими до шлюбу бути не могло. Та і в цій історії — палко кохалися дівчина і хлопець,та за дозволену межу так і не ступнули аніразу. До того ж, після першої шлюбної ночі із нелюбом слуги носили по всій місцевості закривавлене простирадло, яке мало свідчити про повну непорочність нареченої. Та ось настали перші пологи молодої дружини, і в неї на диво усім народився хлопчик в усьому схожий на її колишнього коханого. Ревнивий нелюб розлютився і жорстоко відлупцював ні у чому не винну дружину. Потроху все зоспокоїлось, до того ж молода жінка завагітнила удруге. Нелюб очикував, що другий синочок в усьому буде схожий на нього. Та знову сталося не так, як бажалося. І другий хлопчик був в усьому схожий на того першого коханого, від якого силою відірвали колись дівчину. Нелюб розлютився ще сильніше і вигнав дружину із двома маленькими хлопчиками із замку , в якому мешкав. Більше ані своєї дружини, ані її синочків нелюб не бачив і навіть не чув про них. А десь вже під старість один мудрець подорожній, що завітав до нього на ночівлю просвітив його, та вже пізно.
-Таке траплячється, хоча і не часто, що іноді діти у жінки народжуються схожі не на її чоловіка, а на того давнього, єдиного, обраного її серцем. Надто палке було кохання і воно виявилося сильніше за природу. Нелюб уважно вислухав мудреця, а наступного ранку, слуги не добудилися старого нелюба, бо той давно вже був мертвий.
Невідомо скаільки б поринала Лада у думки і мрії, та огрядна жінка опустила її на грішну землю:
-Ну, здається все, мотор дирчить. Давайте мені малого, і буду рушати, бо вже і так запізнилась.
Від несподіванки Лада здригнулася, та швидко прийшла до тями і перевела погляд на малого, а той вже міцно спав, пригорнувшись до її грудей.
-І в цьому щастить мені, - подумалося їй, - не треба повертати малого бабусі. Хай їде сама, так їй зручніше буде.
І Лада потихеньку, прикладаючи палець до вуст, щоб часом не пробудити малого хрипко прошепотіла:
- Рушайте, шановна, рушайте. А ми за вами слідом, аж до самого села. Неможливо кидати людину напризволяще за таких обставин. До того ж у нас аніяких вже таких важлив справ у райцентрі нема. Вирішімо їх наступним разом.
Огрядна жінка відразу ж погодилася залишити малого із Ладою. Вони розійшлись по автівках і рушили. Увесь час малий спав, і жодного разу, навіть коли вже навіть сильно трясло на вибоїнах і колдобинах, не прокинувся...
...І ось тепер така неочікувана зустріч. І Лада, яку він хотів вберегти від хвилювань, якимсь дивним чином опинилась у самісенькому центрі подій.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
