В знеможенім тілі страдає душа,
Так прагне роздолу і волі,
Прикута до ліжка їй хата чужа,
Десь думка гуляє по полі.
Заплющені очі, а сон не іде,
Думки не дають душі спати,
Так хоче ще жити, та тіло слабе,
Лишилось хіба існувати!
На небі он хмарки в обійми беруть,
Останні синявини неба,
Вже ясні промінчики сонця пливуть
За обрій. Душевна жалоба!
Згадалися радісні, сонячні дні,
Весна кругом квіти кидала,
Аж поки підкралась хвороба в пітьмі
І так безпощадно все вкрала!
| 
у Вас 
0
