Бувають хвилини коли не хвилює,
Сірі будні, життя марнота,
Хтось за вікном пейзажі малює,
А в ногах чути мурликіт кота,
І на мить зникає із серця,
Немов би в темряву у прірву без дна,
Тоді мов вино,- вода із відерця,
І поглинає усе тишина.
І розкидані рожеві тумани,
У багряному заході дня,
Хоч подерті, але українські жупани,
І українська, батьківська земля,
І лід на серці розтане,
І у жилах кров задюрчить,
Новий день неодмінно настане,
Ми,-українці ми будемо жить!
| 
у Вас 
0
