Повірити б на крапельку сильніше...
Повірити б на крапельку сильніше,
вдивлятись не у скверну темноту,
чіплятись не за гаки й не за ніші,
і не за страх, і не́ за німоту...
А руки, серце в небо простягати
до Їхніх незахмарених ікон,
як онде син, донька мала, і мати
під білим-білим пам'ятним вікном.
Вони не мають права відступити,
не звірити і здатись чорноті...
А ми? А ми, у розпач заповиті,
витрушуємо капища пусті.
Чіпляємось, мов клешнями, за тлінне,
за штори, за гардини, за карниз...
Від сорому розтріскуються стіни
і сірим воском скапують униз...
На ті могилки, що за місяць-другий
притуляться до гойної весни...
Шипить у грудях незгасимий вуголь
і душить гірко спазмами вини...
Бо нам би вже дійти до світлих рішень
з-поміж картань і докорів на злих,
повірити на крапельку сильніше,
і тим собі вподобитись до Них...
(19.02.16)
| 
у Вас 
0
