Учора були ми із сильними крилами
І щастя пили з водограю життєвого.
Сьогодні обоє ми стали безсилими
Від подиху ранку байдужесталевого.
Дороги чужі… Почуття всі завершені:
Ми стали німими у хаосі чорному.
А ми ж не останні… Й були ми не першими...
Серця розгубилися в ритмі мінорному.
Уламки рожеві – позА окулярами…
Кохання навічно – надбання романтики…
Стріляє свідомість: «Не пара… не пара ми…»
І градус у венах – погода Антарктики.
Серпанки надій – понад полем туманами…
Уламки життів, – де кохання під зорями.
Ми стали дорослими з долями рваними...
Між нами світанки, що «градами» зорані.
у Вас 
0
