Вона просто ішла, гуляла по місту
Дівчина із хворим життям,
Вона просто жила не шукаючи змісту
Ій знайомі молитви з гірким каяттям.
Хода була вільна струнка і прекрасна,
А очі й душа неначе мигдаль.
Її полонила думка напасна,
Здавалось не зніме ту чорну вуаль.
І всі ці страждання, горе, тривоги,
Гомоніла із нею червоная кров.
Поринь в забуття не шукай перемоги.
Ти знову сраждатимеш, розпочнеться все знов.
Вдягала лиш чорне, а бачила сірим
І сірою була у неї любов.
Кольоровим здається був тільки килим,
Волосся було мов вугілля із дров.
Нехай собі йде всеодно зрозуміє,
Що колір має не тільки та кров.
Що не тільки є ніч, а й світанок жевріє,
Що на світі є вічна прекрасна любов.
| 
у Вас 
0
