А нам субсидії зажали -
Це, мабуть, щоб ми повмирали…
А ось вам…дзуськи…ми живі…
Щоправда, завдяки траві,
Що Бог дарує на городі.
То ж, панство, вам старатись годі,
Бо ми хоч і пенсіонери,
Та у душі, як піонери.
Завжди готові до роботи,
Притому звичні до скорботи,
Бо жартівливий вийшов час.
Ми в курсі, що чекає нас…
Та все ж хотілося б, панове,
Вкусить життя не полинове,
Що так вже в’їлося у горб
Від в’ючних тих баулів – торб
Іще з дитинства до сих пір,
Що виливалося на спір,
Чи зможеш так, як я зумів?
А хоч один з нас зрозумів,
Що значить жити, а не снить?
Чи може хтось нам пояснить,
Що взагалі таке життя???
Невже воно - одне ниття,
Нестатки, вбожество та болі,
Не маючи ніколи волі
Свою здійснити побажань,
Без страху й тіні коливань.
Ми все життя комусь та винні,
Як тії жаби в баговинні,
Ми всі невільні, ми – раби!
Живи, як хочеш, лиш роби;
Роби для зміцнення держави,
І на війну роби криваву,
І на полях роби до скону,
Роби півдарма по закону,
Який тебе не береже,
А тільки голить і стриже.
Роби, щоб збільшити мільярди,
На статки, золото, ломбарди,
Щоб не збіднів міліонер…
… А, як живе пенсіонер???????????????
Він теж впирався аж до поту,
Бо мусів виконать роботу,
Щоб заробити на життя,
А заробив – одне ниття.
|
у Вас 
0
0000][/color]
