Ти

Нічого кращого немає за тебе, сонечко кохане,

Бо там найкраще й найтепліше, де воскресаєш з самоти,

Якщо в житті моїм холоднім світити сонце перестане,

Я не злякаюсь, я замерзну, як відійдеш від мене ти.

А чи на крок, чи на півкроку, чи на якийсь там міліметр,

Я не пущу, бо із тобою відходять зоряні світи,

Моя ти вірність, ти – мій захист, мій найтепліший в світі светр,

Який мені рятує душу, бо та душа – давно вже ти.

Моя душа без тебе скніє, вона без тебе відмирає,

І губить світ у порожнечі, іде в нікуди без мети,

Моїй душі, як чайці білій, без тебе берега немає,

Хоча, здається, світ великий, та берег в нім єдиний – ти.

Погляну здалека, кохана, моя тендітна жінка мила,

Проста-простісінька людина, їх тисячі, як не крути,

Та світ нікчемний серед тисяч, коли одна-єдина сила

Мене рятує серед нього, одна-єдина сила – ти.

Не хочу стати я безсилим, не хочу берег я втрачати,

Не хочу бути я без тебе, тому прошу тебе – прости,

За всі печалі і невдачі, бо щоб нещадно покарати,

Війни й багато слів не треба, тобі достатньо лиш піти.

Ні, не по стежці за ворота, чи тихо з дня кудись у завтра,

Піти душею, запаливши усі існуючі мости,

Війна – ніщо, мости – усе, без них, скажу тобі я правду,

Не стане нас, бо ми сплелися, як час і простір – я і ти.