Вже вісімнадцять довгих літ, Як ти не повернувся, А я, почувши скрип воріт, Сполохано здригнуся. Здається, зараз вчую стук І ти промовиш: - Мамо, Який приємний запах рук. Знов палиш піч?… так рано?… Коли страждаю без сльози Тінь падає на мене, Мені здається, мовиш ти: - Так не журися, нене. Згоряють дні немов вогні. Водою час спливає… Четвертий рік живу у сні, Бо й старшого немає… Два леви, голуби, орли – Найкращі дві перлинки. Немає гірше зла коли Хорониш ти кровинки. Десь, може, стрілися вони У космосі безкрайнім І розглядають все згори В промінні сонця раннім. Думки плету я в сивині, Вишукую слідочки… Як жити боляче мені Без вас, мої синочки!
Як боляче читати Ваш вірш, п. Катю. У кожному рядочку нестерпний біль і материнські сльози за своїми синами. Це жахливо. Дуже співчуваю Вашому горю. Царство Небесне синам. Хай спочивають з миром.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
