Не зводить доля випадково, Не гріє марно щастям кров, Лиш тим дає свою підкову, Хто за любов дає любов… І тільки той живе коханням, Хто серцем прагне чистоти, І тільки та, мов зірка, рання, В якій вогнем палаєш ти… Не зводить доля випадково І Вас не просто тут звела, Кохайте, віддано, казково, До всеосяжного тепла… Плекайте усмішки щомиті, Радійте сонцю і дощу, Взаємним сяйвом оповиті, Під шепіт ніжний: «Не пущу»… Не зводить доля випадково, І Вам судилося навік Почути нині дзвін святковий: Вінець – дружина, чоловік… За Вас радіє світ навколо, Бо з двох родин – одна сім’я, За Вас молюсь не випадково, Не перший день із Вами я… Не зводить доля випадково, Вітаю, тішуся за Вас, Добро й любов, обов’язково, Нехай примножить мудрий час…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-