Душа актора.

Прожити життя, заперечивши вічність,

Пройтися по сцені у схибленій грі,

Здобути навік скам’янілу ліричність,

Лишити у серці людське попурі.

Віддатись дощенту, про себе забути,

Блукати в чужих, а не власних думках,

Не просто здаватись, а жити і бути,

Сміятись, ридати і сіяти страх.

Усе – не про мене..., я просто загрався...

Шукав Мельпомену, страждав і кохався,

А потім спинився: та я ж ошукався...

Глядачу невдячному з прахом продався.

А зал ще і досі плескає у вухах,

“Бравіссімо”, “браво”, летять каменюки,

І морок на серці густий і крилатий,

О скільки здобув я! А, може, утратив?