Спливає час, зникає у повітрі. Ранковий потяг тінь свою жене Без перешкод, за обрій. Гра на цитрі Нас поєднала внутрішньо. Одне Лише бажання: жінко, будьмо разом, Щоб рівновага сповнювала нас. Я закохався, нехтуючи часом, Як чарівник, що в темряві не згас. У нас зростають витончені крила І почуття (прислухайся! поглянь!). Нам треба йти – ти лагідна і мила – В яскраву суміш наших сподівань. ***
Безперечно, цікавий твір. Проте, "це неможливо" - збагнути його справжню силу відразу. Деякі образи надто несправжні: курличе не лелека, а журавель :), "і мозок, і підсвідомість моторошну, де...сонячне кохання"
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-