І ще один день ... і ще. Проходять порожні, безособові. Уривки того, що всі називають життям. Жалюгідна пародія, сірий світ. Постійне пелена перед очима переривається образами. Вони проносяться переді мною як слайди з проектора, який був у мене в дитинстві. Кольорові і чорно-білі, різні. І в кожен слайд затягує, як у вир. І в кожному можна потонути, як в океані. Океані туги, океані болю. Тупа, скаволюча біль. Іноді вдається забутися, вона начебто відступає, про неї не думаєш. Потім повертається, з невблаганністю хвиль, накочуючись на берег. І я встаю, і починаю безцільно ходити по квартирі, міряючи кроками дві кімнати. Приходить кіт, і дивиться здивовано ... "що ж ти робиш, хазяїн?" Він щасливий. У нього ніколи не було тієї, без кого не буває життя, без чиєї присутність немає щастя. Він пам'ятає Тебе. Ти приходила, гладила його. Він тебе теж любить. По-своєму.... Ми з ним споріднені душі. Я міряю кроками кімнату, а він стежить за мною вузьким котячим оком. Так минає день. Вночі простіше. Ніч заспокоює. Здається, що час зупинився, і Вона з тобою. НЕПОЯСНИМО, але вночі краще. Сни відволікають, суцільнОЮ низкою застилаючи свідомість. Я люблю її. Коли вона радісна, весела, захоплена... Вона завжди чимось захоплена. Її цікавить усе, від пристрою міні-АТС до електронної комерції. Коли вона втомлена. Вона часто приходить втомлена і сидить курить на кухні. Ми розмовляємо. Ми разом. Коли вона злиться, я злюся у відповідь і ми кричимо один на одного. Потім я обіймаю її і ми миримося. Сидимо посміхаємося. Час зупиняється. Світ проходить поряд нас, вражаючи фарбами. Зараз ці моменти - як промінь світла, як сонячний зайчик. Вони спалахують в моїй голові, освітлюючи все навколо. Якби я міг повернутися назад ... Що б було? Незнаю. Ми ніколи не повертаємося назад. Це великий дар нам. І велике покарання. Я дивлюся на телефон. Я можу тільки дивитися. Я знаю, що якщо я їй подзвоню - буде тільки гірше. Адже я знаю її. Знаю, що вона відчуває. Їй не до мене. Не тому що вона зла, а тому що так все відбувається, і нічого з цим не поробиш. Коли я був маленьким, я часто спостерігав за горобцями, зрідка що сідають на підвіконня моєї кімнати. Я не знав, куди вони летять і звідки. Я просто дивився, мовчки, не рухаючись. Різкий рух - і вони летіли, птахи щастя. Так і тут. Те, що всередині, не відбивається на тому, що зовні. У мого болю є ім'я. Але я вам його не скажу.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
