Коли жити несила, То помалу вмираєш… Твоя посмішка мила.. І ти нею вбиваєш! Розбудив ти кохання, Але знищив життя. Залишились зітхання І гіркі почуття. Вийняв серце, погрався, Тілом бавився теж… Щиро так обіцявся, Що кохаєш без меж…. Як нестерпно і гірко Просто згадувать це. Ті хмельні надвечірки… Твоє гарне лице… Все омана, омана! І немає життя. Прикра зрада. Жаданна Мить мого каяття. Ти негідник, а люблю, Ти нікчема, я знаю… . Своє серце я гублю І жива помираю.
|