«Запахло співом» Вікно запахло співом, як завжди, Шепоче про прихід мені весни, Кватирка відкривається, пішов, І в небі твою музику знайшов. Кидаєш в мене всі нові слова, Від мене в них болить вже голова, Але цілує нас весняне небо, І більше нам нічого вже не треба. То наша хата, зліплена із неба, Я буду прилітати там до тебе, Солоний дощ для мене поцілунки, Мечі суспільства – то лиш обладунки. І час завмер, поглянула у очі, Які, немов води в пустелі, хочу, Весна кидає, тільки б не розбити, І воду з неба більше вже не лити. Бо то ріка, несе нас течією, І крок за кроком ловить бистрота, Пливе троянда, ми пливем із нею, Вона – то муза, ти її сестра. Це не любов дощем нас убиває, І не вона нам вени розрізає, Вона кидає нас у море квітів, І там для нас узимку буде літо. Вставай із сонцем, мила, полетіли, Хіба не це сьогодні ми хотіли, А може ти для мене – це життя, А може то є ми, то ти і я. «Море кличе» Моря прибій в спеку літню покликав мене, Голосом хвиль, що благає мене, повернись, Від смутку буденного ти на віки відвернись, І більше ніколи на світу жорстокість не злись, Цілуючи хвилі ти знов розумієш, що все це мине. Шепоче зітханням, неначе кохає нас більше усіх, Стирає із пам’яті те, що ти сам би не встиг, Бруд сірих душ або смуток із тіла твого, Хвилі цариця покликала друга свого. Бо всі ми з води виринали, коли починались, Кинули рідну домівку, а може зазнались, Дотик шаленої краплі народжує спомин, Голосом піни покличе нас морем додому. Берег накриє, як ковдра із шовку щоночі, Сонце прилизує спокій і дивиться в очі, І ніби здалося, що більше нічого не хочеш, Зла порошини ти краплями райськими мочиш. Сонце засяяло десь над тобою, а може, Десь під промінням світанку з нас світиться кожен, Море краплин і море солодких думок, Час розтягнувся надовго, за кроками крок. Хочеш ти те додавати, як цукор до кави, Бо вийшовши з моря ти знову залазиш у справи, А доки ти тіло своє злив із морем в фонтан, В миті життя ти народжуєш свій океан. Повільно виходиш з води і заходиш в життя, Неначе у воду назад вже нема вороття, І в серці, як спомин навік, бережеш ти тепло, Аж доки буденності вітром не витреш його.
Задум гарний, але над текстом ще слід працювати. Детальніше буде в приваті...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
