Були ми вдвох...
Розлука - біль.
Вже не колише вітер
гілками душ
в народженні чогось
такого, щоб в сплетінні
рим і літер
сховати нам
хотілось і моглось...
Чому це так?
Чому про це не знаю?...
Були ми вдвох,
де ще ніхто не був –
в садах Кохання
сонячного раю,
а світ людей
надовго нас забув!...
Віршів тобі
сріблясті листопади
я сипав на коліна
знов і знов!
У янголів питали
ми поради –
як зберегти
шалену цю Любов?!
Вони мовчали.
Ну а ми, мов діти,
що граючись, бездумно,
без пуття,
багаття захотіли
розпалити
своїм коханням –
Вогнище Життя.
Згоріло все!..
А янголи – у вирій.
У інший рай –
без наших сновидінь.
Там нас нема удвох
в розмові щирій!..
Віршів лише забутих
сива тінь...
Додав: arvidas (14.03.2010)
| Автор: © Михайло Ісаєвич
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА