Це дуже цікавий жанр - стьоб. Першими не писати (а співати) в цьому жанрі почали "Брати Гадюкіни". Я теж намагаюсь робити щось таке. Якщо вам смішно, значить все вийшло, як треба. Дякую.
Фу! І навіть не смішно... Щодо стадій любові, то мені неймовірно прикро. Чому ми, жінки, можемо терпіти і любити до кінця життя?.. От саме тому я не хочу виходити заміж. Захоплення, насичення, перенасичення, відраза... Жах. А як жити далі? І "ведистів" зараз, на жаль, стало занадто багато.
Прикро, Катю, що так думаєте (про перенасичення і таке інше). Звичайно, рано чи пізно усі жінки скажуть "І куди ж дивилися мої очі!" , проте до цього часу будуть приємні миті спільного життя.
Катрусю, за свої 38 років я ще не зустрів жінку, яка би дійсно по-справжньому була здатна кохати "до кінця життя", а також ту, яка була би гідна того, щоб її кохали "до кінця життя". Якщо знайду - одружусь, а поки... Але ж вірш не про це, це просто прикол, навіщо його так аж надто серйозно сприймати?
А щодо твору, то не сподобався. В більшості через те, що автор змальовує свої почуття до людини, яку не тільки не кохає, а й ненавидить. А треба ж було віднайти причину усіх негарахдів у собі. І перш за те, про що говорить у коментарі ЛЮК у коментарі №9
Дякую за коментар, але нічого я не змальовую. Прикро, що ви не розумієте гумору. Почитайте перші коментарі. Не знаю, як хто, а я намагаюсь бути різноплановим автором, і шукаю себе у багатьох жанрах - лірика, інтимна лірика, громадянсько-політична лірика, епіка, гумор і сатира, байки, пародії. В мене є ціла книга виключно гумору, сатири, стьобу, гротеску. Оцей вірш якраз звідти. Я думав, що ви зрозумієте. Невже не відчувається духу іронії і приколу, чи ви дійсно думаєте, що я так би "розбирався" з дамою. Тоді "дякую".
Коли було розміщено цей вірш, сприйняла його, як жарт і посміялася. А зараз, після коментарів - просто в шоці... Чотири стадії... Я зовсім тебе не кохала, А просто жаліла, заразу, Жінки тебе всі покидали А я підібрала відразу. Навіщо? Тепер вже й не знаю, Ти здався таким жалюгідним, Що вже опустився до краю, Обжерся, пропився ти, видно. Кінець! Вже сестру милосердя В мені замінила гадюка, Приб»ю тебе із пересердя, Бо більше не можу вже слухать... Ти більше мене не бажаєш, А я тебе зовсім не хочу, Як задовольнити не знаєш Ти душу мрійливу жіночу, Мовчу я тепер вже про тіло... Він більше мене не бажає! До тебе не маю я діла, Прощай! Мене інший чекає!
Дякую всім за коментарі. Як я і думав, почуття гумору і відчуття стьобу є буквально в одиниць. Але, я бачу, наші перемовини з Олександром вас шокували більше. Не знаю, хто він, а я не ведист, а православний християнин. Ну покладіть праву руку на ліве серце, і скажіть, що його слова про 4 стадії не мають рації. Та мають (причому по відношенні до обох статей). Як би ми не заідеалізовували стосунки між людьми, а от цих самих стосунків(справжніх) у житті майже не знайти. Я мало знаю людей (навіть тих, які разом живуть 30 років), які дійсно по-справжньому кохають один одного. Не звичка, не спільні діти чи майно, а справжнє кохання, я про це кажу. Так, що не обманюйте самих себе, не лицемірте, і не кривіть душею. А таки майже всі (і чоловіки і жінки) в практичному житті дійсно всі ці стадії проходять. P.S. А віршик насправді просто стьобний, я жодній дамі такого не казав, і не було в мене такої ситуації. Майте ж хоч трохи уяви, і почуття гумору, бо здурієте від такого серйозу. Дякую за увагу, заходьте ще.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
1
А що до характеру розповіді регочуся - ви таки справжня "ГОЛКА"!!! 
, проте до цього часу будуть приємні миті спільного життя. 
) напівголодними - то й перенасичення не буде. Пішли мити ноги-руки-зуби - і спати... 
