Я покину тебе серед квітів рясних, Що всміхалися так привітно, І без сліз і образ, буде краще без них, Я покину тебе безслідно. Лиш прошу, не тримай, мені треба піти, Хоч на серці чогось так важко, Ти мене зрозумій і у світ відпусти, Моя мила небесна пташко. Не дивися у слід, не сумуй передчас, Що не робиться – все на краще, Хоч довкола весна пам’ятає про нас, Ти забудь, хоч забути важче. Залишаю собі наші сонячні дні, Без надії, лише на згадку, Покидаю тебе, хоч і очі сумні, Без кінця все ж нема початку. Хоч замучили сни, я не йтиму назад, І стиратиму так повільно Всі свої почуття, наведу в собі лад, Якщо жити, то тільки вільно. Ми сьогодні не ті, задалеко до тих, Що всміхалися так привітно, Я покину тебе серед квітів рясних, Відпусти мене непомітно.
Хоч довкола весна пам"ятає про нас...Прекрасний рядок ,який сховав у собі всі таємниці цього кохання,МОЛОДЕЦЬ,Іване,але чому покинув,якщо так гарно передав силу почуттів?І все ж таки
Катерино, я не знаю чи стикується чи ні, але я мав на увазі саме "покину" і "всміхалися".. покину, бо ще не покинув, але думаю що покину, а всміхалися, бо вже не всміхалися, немає щирості почуттів..)
Якось сумно,бо там де вмирає кохання лишається пустота.Легше тому хто йде, важче- хто залишається.Цей вірш гарний, але таким болем різанув по серці, болем,який ніколи не загоїться.Дякую за вірш.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
