Цвіту від щастя, тану, Не тяжко від ваги, Від друзів з Казахстану, Дарунок до снаги. Біжу, спішу скоріш я, Без стежки, навманці, Блискуча спіла диня, Виблискує в руці. Не хочу я нікому, Віддати це добро. Набила вже оскому, Аж в горлі запекло. І тільки - но гординя Посіяла думки, Як раптом, моя диня, Вискакує з руки.
Зробилось баговиння,
Ще й соком обдала.
Така пахуча диня,
Лиш жалю завдала. На «щастя» те розбите З’явився дід – візник. Ах, чванство неприкрите - Сказав – і кудись зник.
Вибачте,я просто не вловила там жадібності,а думала,що ви з радістю несете ту диню додому ,щоб скроше поділитися з рідними,але суть не в тому,а в тому ,що вірш мені сподобався-от і все.
Пані Катерино, викликали й апетит, і посмішку. Після "з Казахстану" коми не треба. "Набила вже оскому, Аж в горлі запекло", гадаю, можна подати трохи по-іншому: "Набила вже оскому: в горянці запекло". У такий спосіб Ви уникнете збігу приголосних. Може, в останньому рядку "кудись" краще замінити на "раптом" чи "скоро"? А то виходить або збій у віршовому розмірі, якщо наголос там, де має бути, або не зовсім природне звучання слова, якщо він авторський. Але то дрібниці. Вірш сподобався своєю стрункістю, гарними римами (за винятком деяких, наприклад, дієслівних), дотепом.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
