День Божий, уже добігає кінця… Не скинути їй того « змія» з лиця, Так міцно тримає рукою Морфей, Сердечний товариш, незмінних ночей… І кожного разу, як пройде «гроза», В очах появляється щира сльоза. Дає собі клятву, вона кожен раз, Щоб не виставляти себе на показ. Та «друзі», приходять до неї щодня, І клятву здержати не в силах вона… Виходить у неї усе в шкереберть, Безпомічну тягне її круговерть… А їй тільки сорок один, а чи два? Які тут поради? Де взяти слова? Промовити, як цій нещасній людині? Що хвора вона, що «друзі» не винні! Що дано для неї лише це буття, Навіщо ж втрачати безцінне життя…
Добра ,Ваша порада ,А чи прочитає її Шкериберть ? Такі поради б по радіо щогодинно передавати ,або і не змовкати зовсім,та на пляшках з під оковитої і коробках з-під сигарет ... Заснуємо нову ,НАШУ РЕКЛАМУ ???
Тяжке горе, той "змій". Скільки його дурманом отяготилося, скільки лиха накоїв у сім'ях , родинах. І немає на нього ради. Одна надія на Господа. Вміло розкрили цю важку тему, пані Катерино.
Як тут не згадати приповідку: На Бога надейся, но и сам не плошай. Якби було те хотіння і старання, а Господь терпеливо чекає і допомогає. Скільки раз вона була вже на грані і не каїться.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
