Душа чомусь вважалась
нереальна,
Як те чого неможна
досягти
Нам говорили, що душі
немає
Тому і шлях до неї не
знайти...
Так от з’явилась інша крайність –
Духовність просто
полонила світ,
Про неї гомонять усі
і всюди
В садочку діти й
сивочолий чоловік…
І на «духовність»
мода повсякденна, –
Де треба чи не треба,
– на устах,
Як зв’язка слів для
кожного буденна,
Або сміття, застрягле
у зубах…
Але ж Духовність – це
святий Дар Божий,
Що відрізня природу
від людей,
А не рефлекс, не жуйка, не цукерка,
Щоб смакувати нею день
у день?
Людина –
особлива є істота,
На грані двох стоїть вона світів
Двох вимірів –
матерія й духовність,
Крок у
реальність й до чарівних снів…
Духовний вимір приладом
не зміриш,
Бо в зовсім іншому він
плані і бутті...
Перебуває в єдності він
з Богом
Й невидимо прижився і
в тобі.
Забули ми, куди й навіщо йдемо,
Для чого в світі чи
між світом живемо…
На жаль, забули: що таке Людина!
Що без душі як без
води, – вмремо!
Ми особистість, що
дана нам Богом!
Він наш творець і світу навкруги.
Перед його ми стоїмо
порогом, –
Не дай Дияволу ти душу за борги.
Не перетворюймо гріхи в «духовність»
Не кличмо Бога, де
словесний бруд!
Не вподобляймося
абстрактному творінню,
Бо й Ангели душі не
віднайдуть!
Затягнуть Демони у
бездну непомітно,
Якщо духовністю
невпинно торгувать
Безликими,
бездушними, німими
Не в змозі Україну відстоять!
| 
у Вас 
0
пробачте всі, що посміла висвітлити свої думки й тут
