Мої тебе шукають сновидіння і, як сновида, все іду навстріч у білий біль – зимове білопіння, де місяць – віддзеркалення облич, де тіні заблукали тугоплавкі, де, мов тумани, туга струменить. Вони тебе шукають. Роблю ставки на те, що віднайдуть. Мені б на мить, лише на крапелиночку від часу, узріти твої очі, їх глибінь… А далі – в поміжзоряні тераси, тебе кохати – пломінь сновидінь.
Ніжно-довічне наше кохання, З присмаком туги, пристрасті й сліз, Холодом віє, мить – вже вогняно, Наче комета, показує хвіст. Ніжно-довічне і ненаситне, Очі – безмежжя, в них – світу суть І безконечне свято блакиті, Що кожен прагне душею сягнуть. Ніч одкровення ляже на плечі, Зору явивши те, що нема. Ти знову прагнеш до самозречень Торкнуть вустами її чола... Вогнем кохання дух спопеляєм, Все злато світу – ніщо не варт, Ми надто прагнем торкнутись раю, Чи це не схоже на долі жарт?! Не зупиняйся, минуле радо Тебе до ніжних штовха обійм, Бо лиш кохання над нами владне, Заради нього – живи і мрій!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
