Уява

Кволими зорями ледве освітлена

В тиші купається ніч.

Тіні снують між дерев непомітливо

Вздовж крутосхилів узбіч.

Вітер обличчя обдмухує холодом,

Сіється бідно сніжком.

Лід на шляху то виблискує золотом,

То потьмянілим сріблом.

Мерзла земля покарбована кригою

Всюди на тисячу верст.

Чом же по ній не іду я, а бігаю

Нині самотній, як перст?

Чим це узимку отак наполоханий,

Що не сидиться в теплі?

Чом почуваюся гостем непроханим

Я між людей на землі?..

Певно, небажане зараз видумую

Сам у нічній глушині –

Радо зустріли мене друзі в Умані,

Ждуть дотепер в Ірпені.

І відчуваю любов їх, і бачу я

Зустрічей тих позитив.

Дружбою щедро зігрітий гарячою,

Смуток в уяві створив.

14.01.12