О, люде, мій роботящий, люде, мій прекрасний! Нема правдоньки для тебе, відколи світ красний. Правду гонять, правду ріжуть, правду розпинають, А, як скажеш правду в вічі, то ще й покарають. Вона бідна, сердешная, блукає по світі, І несе у серці тугу, бо знає одвіти. Знає правда, що над світом панує брехня, Та не слухають поради ідуть навмання. Не почують багатії, та й не хочуть чути, Бо вона їм очі коле! Де ж її замкнути? Вони ж її сердечну, шиють і вшивають, Заламують правді руки, під сукно ховають, Та все тремтять, нервуються, бояться небоги, Що та правда викриється, та пов’яже ноги. Чесно з правдою дружити, простий люд охочий, Та за неї садять в тюрми, бідний люд робочий. Отак ходить чиста правда, горами й лісами… Святий, Боже, змилосердься, над бідними нами!
Дійсно Шевченком тут попахує... Вірш сподобався, зверніть лише увагу на рядки: "Знає правда, що над світом панує неправда, Та не слухають поради від неї, щоправда." Тут аж три спільнокореневих слова. Може б неправду змінити на брехню, але тоді до неї треба риму пошувати (як варіант брехня- навмання).
А воно так було, є й буде. У цьому віці (в широкому смислі) іншого годі чекати. Шкода, але, як кажуть, що маємо, те маємо. Але якесь покращення - можливе. Адже кожна людина може щось зробити...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
