Той спогад літа: травоквіття, твоя усмішка чарівна… тихенький вітер, верховіття, хмаринка в небі… лиш одна… Ми йшли, тримаючись за руки, зривали щастя у вінок, луна над полем перегуки вручала соснам для думок. Ромашки щиро усміхались, коли крутилась голова, бо, так ми довго цілувались… Чи пам’ятаєш ті слова? Що шепотав тобі я ніжно, - все про кохання… знов і знов… Там в травоквітті… Скажеш: - Грішні. - Хіба є грішною Любов? Той спогад літа: травостої, чарівні квіти… Я не сплю, - сьогодні спогад мій луною шепоче з юності: люблю…
Дуже гарний легкий, ніжний вірш. Не погоджуюсь чомусь з луною в полі, бо там я її не чула, в лісі-так, і мені здається, що там якраз підходить, бо мова йде про сосни. Шепотав-шепотів. Не ображайтеся толкую, як розумію.
Так, Наталіє, закохався (22 роки тому) і кохаю до цього часу. А спогад - то з юності. Хочеться іноді дружині присвятити новий вірш, ще раз признатися в коханні. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
