Там, де пахне
солодко аїром
І ряскою берега
укіс, -
Над водою віти
розчепірив
Непокірний віку
верболіз.
Будь – коли
приходячи до нього,
У шуканні
стишених кутків,
Я вчуваю в шумі
листя стогін
Напівсонних,
трухлих стовбурів.
Так мене суглоби
їхнім болем
Непокоять довго
опісля,
Що здаються руки
мимоволі
Струдженим під
бурями гіллям.
Їх щоденне кволе
коливання
Із думками йде у
різнобій,
Як надії перші
та останні
В зболеній
свідомості моїй.
25.02.12.
| 
у Вас 
1
