Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Скільки такого було у минулому, і у нашому сьогоденні, на привеликий жаль, трапляється. Давайте же, як не в силах допомогти, то хоча б не насміхатися і не доводити бідних жертв до лиха.
У кожного ці спомини є. І у кожного свої. Та щось спільне меж ними все ж існує. Треба просто його відшукати. І все буде добре, як і удалекому дитинстві.
Перед вами монолог самовисуванця, написаний у далекому 1993 році. Деякі вади мені впадають в око, та виправляти мабуть не варто, щоб не загубити колориту тих важких та складних для всіх часів. Сподіваюся на увагу і розуміння.
Літо. Спека. Дозрівають у садках вишні. А поруч, але не разом, чарівні вишневі очі. Як впасти у око своїй єдиній? Як привернути її увагу, її приязнь. Про це ця пісня.
Сюжет цієї оповідки чимось нагадує сюжет оповідання М. Гоголя "Ніс." Було її написано у вже далекі від нас 90-ті, Я бачу деякі недосконалостя, за які і вибачаюся, але щось змінювати... рука не підіймається. Можна натворити чогось зайвого і невідповідного. Хай вже лишається документом своєї доби. Колись я писав іі із задоволенням. Бажаю задоволення також і читачам.
Так у житті іноді буває. Здавалось усе було, як у людей - і друзі, і кохана, і рідні. А роптом прокидаєшся і відчуваєшся, що усього позбувся. Як же бути? Головне не впадати у відчай.
Це додаток до сторінки про Є. Плужника. Завершити твір про поета так, на жаль, і не вдалося, Та може і ці рядки викличуть у кого цікавість і ще раз нагадають про великого поета двадцятого буремного і жорстокого, але плідного для української поезії, двадцятого століття.
В сторінці наведені: мій триптих, присвячений Є. Плужнику, та теж мої переклади кількох його творів поруч із оригиналами. Євген Плужник вартий найбільшої уваги, як неперевершений майстер малої форми, хоча в його доробці є і дві поеми, інтерес до яких не вгас до нашого часу. Іноді у критиці Є. Плужника порівнювали з самим Рільке. Захворівши на відкриту форму сухот у віці 25-ти років, поет дивом залишився живим і подарував читачам багато яскравих талановитих творів. Та сталінський режим, безпідставно заарештувавши його, знов повернув його до сухот, від яких він і помер на Соловках, у лютому 1936 року. Як вказують біографи поета, йому ще поталанило померти природньою смерті, бо живих було вивезено до відкритого моря та розстріляно. Умовна могила поета У Києві.
Серед старих паперів я знайшов ці віршовані нотатки про час. Можливо їм далеко до досконалості, але чимось вони здались мені цікавими і я пропоную їх вашій увазі.
