ЛЕГІНЬ І ПАНЯНКА

     Над Сеймом у замку панянка живе,

     А  легінь у лісі гуляє,

     І плаче і стогне, і звіром реве,

     Бо надто панянку кохає.

     Тремтить подорожній у лісі вночі –

­­­     У легеня вдача жорстока,

     Подивиться - наче жарина з печі

     Впаде подорожньому в око.

     ПРИСПІВ:

     Легеню, легеню! Чуєш над берегом

     Ллється паняночкин спів?

     Легеню, легеню, білою лебеддю

     Бачиш її уві сні.

     Стіни високі у замку –

­­­     Охороняють панянку

     З вечора і до ранку.

     Нащо тобі панянка,

     Краще коханка-селянка,

.    Що тебе любить палко.

     Марно під берегом човна ховаєш,

     Серця паняночки ти не привабиш –

­­­     Буде холодне воно.

     Кинь свою пристрасть, забудь свою вдачу,

     Доля не любить палких і гарячих 

­­­     Пустить твій човен на дно

     Весь замок палає, пан мертвий лежить,

     Кров чорна до Сейму стікає,

     А легінь в покоях панянки стоїть

     І ніжно у неї питає:

     - Скажи мені, люба, чи любий тобі,

     Чи підеш зі мною за море,

     Сумуєш за батьком? Так сум  свій втопи –

 ­­­    І більше не знатимеш горя!  .

     ПРИСПІВ:

     Мов блискавки, сльози сковзнули з очей:

     - Я згодна!- сказала панянка,

     Відчуєш іще, як всього обпече ­–

­­     Така вже палка я коханка!

     Дві свіжі могили над Сеймом стоять,

     Два трупи обуглені в трунах.

     Коханок у замках не треба кохать

     Довірливим легеням юним!

     ПРИСПІВ: