Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Відчуття степу! Воно у кожного своє і неповторне. Мені якось примарилось саме таке з прсмаком полину, блиском далеких лиманів, і роздумами про буття у цьому світі. А посеред усього образ білого лелеки, мов у думки, зануреного ублакить неба.
Від чого залежать наші досягнення? Одні кажуть: від таланту, інші, навпаки, надають перевагу працездатності. А правда мабуть, як і завжди, десь посередині.
Думки літньої людини, про те, що багато чого вона не здійснила. Але ж вона намагалася, і тому життя її не марне. А ще є, хоча примарна, але все ж надія на інкорнацію, тобто наве життя у новій істоті.
У цьому вірші теж розробляється тема літньої людини. Не все у житті склалося, як бажалося, та попри все вона зберігає оптимізм і сподівається, що хоч у завколишньому світі їй стане легко.
Такі думки інколи з'являються у кожної літньої людини. І від них, на жаль, не втечеш. В такі хвилини єдине спасіння - це мабуть самоіронія. Бо інакше можна впасти у розпач.
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
Ми увесь час від чогось намогаємось втекти, та кінець кінцем воно завжди наздогоняє нас. Та всеж надії ніколи не треба втрачати, бо саме надія здатни здолати все.
Текст цієї пісні було написано, коли я почув пісню про Хрещатик. Я харків'янин і моя пісня про Сумську. На ній дійсно вродливих жінок дуже багато, і пісню присвячено саме їм.
Це давній мій вірш про рідний мені Слобожанський край. Велика Батьківщина починається з малої. Саме із неї людина, мов із колиски, потрапляє у широкий світ, де і знаходить себе.
Як добре, коли людина відчуває спорідненність із своїм середовищем, і як погано, коли вона її втрачає. Але, як би не було, та не слід впадати у відчай. У будь якій ситуації залишається надія.
Цей віршу було складено вже давно. В ньому я передав, звичайно, як міг, своє сприйняття славних козаків-запорожців. Дехто казав, що вдало, дехто намагався робити зауваження. Одне з них торкалося того, що я замість слова запорізькі вживаю запорожські. У словнику є два написи цього слова: запорізький - при географічних зазначеннях і запорозький - при історичних. я додав до другого варіанту ще й літеру "ж". Мені здається, що так більш співпадає із добре знаним словом запорожець, або запорожсці. Коли зникає звук "ж" губиться сам смак цього навпрочуд привабливого для всіх нас слова.
