|
|
В розділі матеріялів: 456
Показано матеріялів: 421-440 |
Сторінки: « 1 2 ... 20 21 22 23 » |
|
Цей вірш про жінку, що мов мрія, завжди підтримує у житті.
|
|
Відчуття степу! Воно у кожного своє і неповторне. Мені якось примарилось саме таке з прсмаком полину, блиском далеких лиманів, і роздумами про буття у цьому світі. А посеред усього образ білого лелеки, мов у думки, зануреного ублакить неба.
| сторінка: Життя...
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 09.05.2012
|
|
|
Мабуть таке в нас життя, як такі почуття. Може у вірші дещо і перебільшено. Та взагалі, мені здається, що душею я ніде не покривив.
| сторінка: Життя...
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 09.05.2012
|
|
|
Усе підкоряється морозам. І тільки кохання за будь яких умовзберігає у серцях тепло і попри все перемогає.
|
|
Від чого залежать наші досягнення? Одні кажуть: від таланту, інші, навпаки, надають перевагу працездатності. А правда мабуть, як і завжди, десь посередині.
|
|
Думки літньої людини, про те, що багато чого вона не здійснила. Але ж вона намагалася, і тому життя її не марне. А ще є, хоча примарна, але все ж надія на інкорнацію, тобто наве життя у новій істоті.
| сторінка: Елегія
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 04.05.2012
|
|
|
У цьому вірші теж розробляється тема літньої людини. Не все у житті склалося, як бажалося, та попри все вона зберігає оптимізм і сподівається, що хоч у завколишньому світі їй стане легко.
| сторінка: Елегія
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 04.05.2012
|
|
|
Такі думки інколи з'являються у кожної літньої людини. І від них, на жаль, не втечеш. В такі хвилини єдине спасіння - це мабуть самоіронія. Бо інакше можна впасти у розпач.
| сторінка: Елегія
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 04.05.2012
|
|
|
Коли у спільноті, тоді хоч і не завжди зручно, але звично, і тому спокійно. Коли ж людина відокрмлена від усіх, вона потерпає від самотності і від невпевненості вирішити самій усі проблеми, які раніше вирішувалися спільно. Але й тут не треба впадати у відчай. Завжди буде весна, і окремі маленькі струмочки об'єднаються в одному ставі.
|
|
Ми увесь час від чогось намогаємось втекти, та кінець кінцем воно завжди наздогоняє нас. Та всеж надії ніколи не треба втрачати, бо саме надія здатни здолати все.
|
|
Така собі фатазія, та мабуть вже дуже сумна. Так склалося.
|
|
Текст цієї пісні було написано, коли я почув пісню про Хрещатик. Я харків'янин і моя пісня про Сумську. На ній дійсно вродливих жінок дуже багато, і пісню присвячено саме їм.
|
|
Цей вірш про втрачене коріння, якого, на жаль, вже не поновиш. А без нього так іноді болить.
|
|
Це давній мій вірш про рідний мені Слобожанський край. Велика Батьківщина починається з малої. Саме із неї людина, мов із колиски, потрапляє у широкий світ, де і знаходить себе.
|
|
Як добре, коли людина відчуває спорідненність із своїм середовищем, і як погано, коли вона її втрачає. Але, як би не було, та не слід впадати у відчай. У будь якій ситуації залишається надія.
|
|
Жінки бувають різні. А мені до душі припала саме СВІТАНКОВА. І про неї цей вірш.
|
|
Цей віршу було складено вже давно. В ньому я передав, звичайно, як міг, своє сприйняття славних козаків-запорожців. Дехто казав, що вдало, дехто намагався робити зауваження. Одне з них торкалося того, що я замість слова запорізькі вживаю запорожські. У словнику є два написи цього слова: запорізький - при географічних зазначеннях і запорозький - при історичних. я додав до другого варіанту ще й літеру "ж". Мені здається, що так більш співпадає із добре знаним словом запорожець, або запорожсці. Коли зникає звук "ж" губиться сам смак цього навпрочуд привабливого для всіх нас слова.
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Юрій Іванов
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
вершник
|
Дата: 28.04.2012
|
|
|
Ми всі чекаємо другого пришестя, а можливо воно вже настало, і Христос зростає у людському колі.
|
|
З'являється, на жаль не часто і не надовго, але які має наслідки!
|
|
Не завжди професія і покликання співпадають. Але завжди і в усьому треба досягати найбільших висот. Тоді життя наповнюється змістом.
|
|
|
