|
|
В розділі матеріялів: 1021
Показано матеріялів: 41-60 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 ... 51 52 » |
|
Будьте! Слава Україні
Це є Греція. Теплі моря…
Води в них по береги.
Небом ніччю пливуть зорі,
Мов маленькі кораблі.
|
|
Ми молимося.
Колоссям
Наших молитов -
Любов.
|
|
По своїй землі і під своїм небом
Хотів би ходити як батько і дід
Тому знайте друзі мені свого треба
Там на землі предків залишений слід
|
|
В глибині сердець наших стоїть драбина
Сперта на пам’яті душевних розумінь
Вона нам до щастя дорога єдина
Вона веде нас до світла. Оминає тінь
|
|
Дивлюсь в життя свого вікно.
Сад поетичний золотіє
Тим, що роками тихо сіяв
І клав в рядки наче зерно.
|
|
Колись, певно з двадцять років тому, попросив мене парох нашої парафії на слово. Він попросив мене, щоб написати привітання для нашого Владики, який мав візитувати нашу парафію, бо добре знав, що я пишу вірші і статті до газет і часописів. Так я і погодився на це. Написав привітання, а ще приєднав свого вірша присвяченого тій події.
|
|
я далеко від вас
ви далеко від мене
нам дороговказ
пишуть життєві гени
|
|
Якщо ти ідеш шляхом нерозуміння
Якщо ти несеш ворожості булаву
То пропадеш як той хто взяв терпіння
Життєвий жест стане тобі кривавий
|
|
Світ говорить іди вперед
Спіймай свою майбутність
Серце – життя велосипед
Стане колись відсутнім
|
|
Тобі рідний краю співаю пісні
Почуй їх моя Україно
Почуй мою мову яка в чужині
Жила щоб я не загинув
|
|
Буває влітаю в дитячі роки.
Там хата. В ній ціла родина…
Молитва, якої навчили батьки
У вечір і ранком в нас лине.
|
|
Пробую зрозуміти святість батьківської хати, якої не бачив, про яку так солодко говорили мої тато коли дитиною я був. Вони брали мене на коліна і починали говорити тихим голосом, а словами солодкими, зрозумілими для мене, як дитини...
|
|
В Україні пісня лине воріженьків України.
Це слово для них є плахтою на бика.
Розуміють світ, як хочуть. Історія їх коле в очі.
Для них Київська Русь не була велика.
|
|
Якщо правду пише ворог
Знай що вона неправдива
Повіриш пропадеш скоро
В обіймах чужого дива
16.07.2021р.
|
|
Великодній спомин про Улюч
Нині, коли ми в чужині, я, син рідного Улюча, повертаюся в пам’ять предків, які залишили мені її в чужині. Свої мене розуміють. Розуміють сусіди, бо знають, що я – син Бескидів, син Надсяння, де мова наша, як роса рання розкидала перлини забутих нині слів. Тому думками, власне, лечу туди і бачу, як плачуть руїни церков, попелища сіл, цвинтарі, де поодинокі могили говорять, що ми там жили. Як батьки своє любили, як хотіли вертатися на землю свою, хоч знали, що там нема хати, бо спалили її у 1946 році, а в сорок сьомому викинули нас зі свого. Такі були часи, що люди ставали проти себе, проти Бога.
|
|
Якщо ми ідемо у світ розуміння
І думки наші не бояться втоми
Бо ми віднаходимо в’янучі коріння
І хоч пізно спроможні говоримо хто ми
|
|
Церква в нас живою
Для християн буде
Коли в ній собою
Стануть наші люди
Лемко бойко гуцул
З під Карпат русини
Зрозуміти мусять
Хто для них родина
Не Москва а Київ
Є джерелом слави
Хто це зрозуміє
Той сином держави
В якій гербом тризуб
Гімном «Ще не вмерла…»
Ось наша девіза
Як народу перла.
18.04.2021р.
|
|
Великий піст, а в тому пості
Хто ми, господарі, чи гості?
І що ми несемо на спині,
Щоб взяти участь у Гостині?
|
|
Ти не боявся нести рідне слово
і дарити його батькові, дитині.
Іти до народу по тілі і крові.
Тому незабутим ти в нас, в Україні.
|
|
Пробую зрозуміти тишу, яка звучить біля мого тіла і пише, як жити мені в чужині. Душу колише життя і усвідомлює мені, що я, ще я, що ще пожити мені.
|
|
|
