Чому мовчанкою  співаєш?

Де  заподілися слова?

Чому то люди не приймає

Тих  слів, яких родить життя?

Бідни тоти лемки

Што бояться свого

Не смотрят до заду

Лем деси на боки

Зустрічаю новий день

Він мене вітром вітає

Несе сім по сім пісень

Від улюбленого краю

Усім нам треба в світ бігти

І кожну ніч  вітати ранком

Ходить собі по Бескидах.

Бува, сяде над потоком

Душа бабці, душа діда

Своїм зором дивлюся.

Своїм зором читаю.

В мене розум. Я ним розумію.

яке то щастя

що правда  є

і хоче жити

як песик

як сорока

у весни роках

Йде світанок

До Оксани

Добридень сказати.

Вже на вітрі тихесенько

Світло правди вогнем грає

Вже Карпати

Лягли спати

Під сніжну перину

Яка вкрила

Своїм тілом

Нашу Лемківщину

Батьки правду залишили

Про радість і біль співали

І хоч шкіл не покінчили

Мудрість життя дарували

Говорили мені тато...

Тихий ранок нас молитвою вітає

Вітру подих обмальовує лиця

Dziękuję księdzu za widok wspaniały                   Дякую вам отче за ці краєвиди    

Народ, який надій не має

Хоч на могилах правд присів

Якщо  минулого не знає

В майбутньому буде терпів

Вписали  в пам’ять життя ціль.

І незабули що вписали.

Там була радість, любов, біль...

Хтось тобі книжку правди дав

Ти взяв у руки не читав

І на полицю їй поклав

І всім говориш що ти книжку правди маєш

Читаю вас

А час

Своє говорить

Він знає

І на основі свого знання

Творить

Незабаром  разом стануть

Батько, мати, син і дочка

Буде  обрус вишиваний

Буде вишита сорочка