Корнелії

Корнеліє, весни ясна Богине

І літніх квітів – всіх чарівних фей...

Тебе не раз оспівують поети –

Ти романтичних додаєш ідей.

Ти мудрість споконвічну увібрала

Чи ельфів загадкову ясність днів,

Енергії астральної надала,

Серцям  гарячим чудодійних див.

В собі ти об’єднала   протиріччя:

Жара і холод, небо і земля…

А крайності долать без компромісів

Тобі могутня сила додала...

Звільнися  від турбот і сірих буднів,

Також від всіх земних перепетій –

Полинь між небом вільно і землею,

Душі додай нових стрімких стихій.

До тебе нині йду немов до друга

Звільнитися від горя і розлук,

Щоб щиро випити свободи трунку

І в серці не кипіло зайвих мук.

Візьми за руку – волю дай

Що в ароматі твоїх  квітів,

В повітрі свіжім втому розчиняй,

Щоб тіло почуттям було зігріте.

Мені надію й спокій подаруй,

Щоб гіркота образ в душі зітліла…

Очисти й онови мій дух,