В старій, занедбаній хатині Серед дрімучих хащів, Кожної веселої днини Пише поет свою казку. Сивина не чесана днів два, В печі хоч би іскра горіла. Нічого він не поміча, До нього муза прилетіла. Нашіптує на вухо рими, Сама ж сміється над цими Божевільними і старими. У кишені ні гроша, А він пише про дива!!! Людина дивна...Хоча Ніхто в світі ще не зна, Про його складне життя. Ніхто ніколи не питав, Чому він враз поетом став? Чому він цілі дні і ночі Біле перо в руках тримає? Чому його зелені очі Раптом радіють, оживають... Реальність буде те, що снится. Мрія твоя, повір, здійсниться. Вперед, старче, не сумуй, Ти казку дітям подаруй. Нема в тій казці злої сили, Нема там принців і принцес. Там люди щирі вірять в диво. Там люблять палко світ увесь.
Мені дуже сподобався зміст вашого вірша. Так, поетами, прозаїками, казкарями не стають від навчання, ними можуть бути лише ті, ким є що сказати, є чому навчити, є що описати... Пишіть і надалі, відточуйте свій талант...
є таке складне поняття - натхнення, яке я чомусь не можу контролювати. наприклад, художник побачить просту річ - звісно, зможе намалювати. музикант почує просту мелодію - зможе повторити. а коли я щось почую чи побачу, візьму ручку, папір, то ненапишу ані стовпчика, коли не ВІДЧУВАЮ. навіть якщо з якихось джерел знаю всі деталі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Вітаю Вас з Новим 2026 роком! 
