Зима, зима - морозні визерунки На склі вікна і в глибині душі. Прийшов додому, розгорнув пакунки, А донечка до мене вже спішить:
- Ах, татку, татку! Що купив? - Показуй! Ой, лялечка! - Білявочка яка! А, півник в пір'ячках, поглянь, та він же красень! І мавпочка! Яка ж вона пухка!
Присів, дивлюсь, як тягнуться долоні До іграшок - і хочеться мені Поринути в літа манюні-доні, Та я дорослий - навіть уві сні.
1980
ЛЕБЕДІ
Дівчинка до лебедів Тягне рученятки: - Ой, красиві лебеді, Мов ті янгелятка!
Доню, моя доню! Ти уже доросла. Вибіліла доля Все моє волосся.
Вже не йдем до парку Вранці у неділю. Чи покличеш татка На своє весілля?
З ним усюди сором, Бо такий невдалий, І жінки всі хором Сиплють, мов удари,
Злі, колючі жарти, А дочка сміється... Жартів тільки й вартий, Як про мене йдеться.
Весно, моя Весно! Ми удвох з тобою. Мить мине і весла Стрінуться з водою.
Ти пливи, мий човне, По воді широкій! Чом я, Весно, чом я Старіюсь до строку?
Сонечко над греблею Вже зарум'яніло, А назустріч лебеді, Мов лілеї, білі.
Ближче, ближче лебеді, А у вухах: татку! Ой, красиві лебеді, Мов ті янгелятка!
1993
СУМНО
- Тату, тату! - Що ти, доню? - Страшно, тату, - подивись - Хтось на нашому балконі Під дверима притаївсь!
- Та то тінь такая впала – Спи, маленька, засинай! Вічки стулились помалу, Спить вже мабуть - сам лягай!
Раптом знову: - Тату, тату! Страшно, тату - ходить хтось Біля нашої кімнати! - Та то дощик, заспокойсь!
Страх минув і засинає Доня любая моя, Але відчай не вщухає – Двоє нас - вона і я.
Мати кинула - далеко За легким пішла життям. Любо нам, але нелегко – Краще б з дітьми буть жінкам.
Та привчився вже потроху В кухні поратись і прать, Тільки важко мою кроху Спати в ліжко укладать
Все в душі її тривога, Страх якийсь перед усім, І тому молю я Бога Повернути мати в дім.
Як настане лад у домі, То не стане і тривог. Доню, доню, люба доню, Сумно жити нам удвох.
1994
ГОДІ СУМУВАТИ, ГОДІ…
Годі сумувати, годі! Червоніє сонечко на сході. Скоро, скоро стане люба доня, Простягне до сонечка долоні, І всміхнувшись скаже: - Знаєш, татку, Не сумуй, заживемо з початку! Я зрадію: може так і краще? Хай уникне горя доля наша. Підемо блукати юним квітнєм, А назустріч люди всі привітні. В парку стрінуть нас атракціони, Всі на радість любій моїй доні. В лісопарк заглибимось по стежці, Що веде, куди їй заманеться. Голос доні, мов дзвінкий струмочок, Між рипучих вигуків сорочих. Проліски під соснами – блакитні На стеблинках довгих і тендітних. Мов в моєї доні оченята Де лрижать веселі бісенята. Повні груди чистого повітря, Вітерець вгорі гойдає віти. - Татку, татку! – мчить по стежці доня, Щось затисла у малій долоні. Сльозу на очах, у серці радість, Від тривог гнітючих відрікаюсь. Годі сумувати, годі! Проглядає сонечко на сході!
Так мило,світло і турботливо...Справжня батьківська любов до своєї любої донечки!..
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
