ДОРОСЛИЙ
Зима, зима - морозні визерунки
На склі вікна і в глибині душі.
Прийшов додому, розгорнув пакунки,
А донечка до мене вже спішить:
- Ах, татку, татку! Що купив? - Показуй!
Ой, лялечка! - Білявочка яка!
А, півник в пір'ячках, поглянь, та він же красень!
І мавпочка! Яка ж вона пухка!
Присів, дивлюсь, як тягнуться долоні
До іграшок - і хочеться мені
Поринути в літа манюні-доні,
Та я дорослий - навіть уві сні.
1980
ЛЕБЕДІ
Дівчинка до лебедів
Тягне рученятки:
- Ой, красиві лебеді,
Мов ті янгелятка!
Татку, татку, лебеді,
Мов лілеї, білі...
Ой, красиві лебеді,
Щочки зрум'яніли.
Доню, моя доню!
Ти уже доросла.
Вибіліла доля
Все моє волосся.
Вже не йдем до парку
Вранці у неділю.
Чи покличеш татка
На своє весілля?
З ним усюди сором,
Бо такий невдалий,
І жінки всі хором
Сиплють, мов удари,
Злі, колючі жарти,
А дочка сміється...
Жартів тільки й вартий,
Як про мене йдеться.
Весно, моя Весно!
Ми удвох з тобою.
Мить мине і весла
Стрінуться з водою.
Ти пливи, мий човне,
По воді широкій!
Чом я, Весно, чом я
Старіюсь до строку?
Сонечко над греблею
Вже зарум'яніло,
А назустріч лебеді,
Мов лілеї, білі.
Ближче, ближче лебеді,
А у вухах: татку!
Ой, красиві лебеді,
Мов ті янгелятка!
1993
СУМНО
- Тату, тату! - Що ти, доню?
- Страшно, тату, - подивись -
Хтось на нашому балконі
Під дверима притаївсь!
- Та то тінь такая впала –
Спи, маленька, засинай!
Вічки стулились помалу,
Спить вже мабуть - сам лягай!
Раптом знову: - Тату, тату!
Страшно, тату - ходить хтось
Біля нашої кімнати!
- Та то дощик, заспокойсь!
Страх минув і засинає
Доня любая моя,
Але відчай не вщухає –
Двоє нас - вона і я.
Мати кинула - далеко
За легким пішла життям.
Любо нам, але нелегко –
Краще б з дітьми буть жінкам.
Та привчився вже потроху
В кухні поратись і прать,
Тільки важко мою кроху
Спати в ліжко укладать
Все в душі її тривога,
Страх якийсь перед усім,
І тому молю я Бога
Повернути мати в дім.
Як настане лад у домі,
То не стане і тривог.
Доню, доню, люба доню,
Сумно жити нам удвох.
1994
ГОДІ СУМУВАТИ, ГОДІ…
Годі сумувати, годі!
Червоніє сонечко на сході.
Скоро, скоро стане люба доня,
Простягне до сонечка долоні,
І всміхнувшись скаже: - Знаєш, татку,
Не сумуй, заживемо з початку!
Я зрадію: може так і краще?
Хай уникне горя доля наша.
Підемо блукати юним квітнєм,
А назустріч люди всі привітні.
В парку стрінуть нас атракціони,
Всі на радість любій моїй доні.
В лісопарк заглибимось по стежці,
Що веде, куди їй заманеться.
Голос доні, мов дзвінкий струмочок,
Між рипучих вигуків сорочих.
Проліски під соснами – блакитні
На стеблинках довгих і тендітних.
Мов в моєї доні оченята
Де лрижать веселі бісенята.
Повні груди чистого повітря,
Вітерець вгорі гойдає віти.
- Татку, татку! – мчить по стежці доня,
Щось затисла у малій долоні.
Сльозу на очах, у серці радість,
Від тривог гнітючих відрікаюсь.
Годі сумувати, годі!
Проглядає сонечко на сході!
1996
|
у Вас 
0
