Світанкова моя, Світанкова! Як тебе, не кохав анікого. Ти лунала, мов пісня святкова, Понад осуд людський, понад глум, А сьогодні без жодного слова Стала раптом така загадкова. Що ховаєш у серці? Відмову! Що лишаєш мені? Тільки сум!
Ось вже осінь у нашому місті – Опадає із шурхотом листя. Я чекаю жаданої звістки, Та вона з твоїх вуст не злетить. Мружиш очі смарагдові чисті, Вгасли вогники в них променисті, І монетка в твоєму намисті Ніжним сріблом уже не дзвенить.
Світанкова моя, Світанкова! Загубилася щастя підкова, І в душі, де було так казково, Туги чорная віть проросла, Світанкова моя, Світанкова! Я не вірю, що все випадково, Бо ніде не знайти мені схову – Біль у серці на мить не згаса.
Дощик рясно на землю пролився І у шибку застукав: надійся! Не страждай, у журбі не губися – Есемеску скоріш надішли! Ти ж у місті відомий гульвіса – То ж іди, поспішай, не барися! Так коханій своїй прислужися, Щоб розтанула крига в душі!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
