Росте у полі квітка польова До сонця тягнеться із затінку густого Людина, допоки ще жива Повинна позбуватися лихого Лише за літом осінь нас чекає Лише морози змінює весна Торуймо гідно шлях святого раю Щоб після зим душа у нас цвіла.
Ех, Моя надія звісно ще жива Надія в щастя довге і чудесне Прийдуть жнива, набутого жнива І може завтра вже морози скреснуть До крука вже не в сні а наяву Прийде кохання подихом світанку Святе і вічне, з ним десь попливу Туди, де вічно чутиму веснянку...
Десь бродить Веснянка в краях неозорих, Шукає загублений рай, У пісню виплескує відчай і горе, Як болю в душі понад край... Надія на краще жевріє у неї - Чекає на тебе немов. У серці твоєму цвітуть вже лілеї, Впусти в свою душу любов!
Лиш ти не жди весняного дощу, Ані вітрів, що душу обіймають, Не терпить Всесвіт тих, які чекають, У свої руки долю прибери, І шлях поверне до земного раю
Ким буду сьогодні? А знаєш, мабуть, синім птахом, Що в неба безодню за вітром літає безстрашно, На смарагдові землі кидаючи тіні крилаті, По стежках потаємних бажаючи рай відшукати. У незнаних світах, переповнених суттю по вінця, І у маревах-снах я збираю знання по краплинці, Щоби мої вуста промовляли слова доброзичні, Аби свого хреста гідно я пронесла через Вічність. Розтікаюсь рікою по долях людей, що стрічаю, Проникаю стрілою крізь тебе, крізь небо безкрає, Повертаю до рідного краю ключем журавлиним. Я в пошуках раю... Я біль, що вкладаєш ти в риму…
Хтось приречений бути поетом На землі, що його окриля, І душею літати над степом, Торувати до Істини шлях, І вдихати життя повногрудо, Власну пристань шукати в імлі, Вчити ближніх, як вірити в чудо На своїй благодатній землі!
Хтось поетом приречений бути Хтось у космос по мріях іде А комусь лише б порох відчути Іншому життя - дороге.
А я хочу - Людиною стати Відчувати потрібність свою У компанії друзів - співати Забувати цю тишу німу... Вибачте, що не так... Такий вже я є, поки що такий...
Ніколи не потрібно вибачатись за те, який ти є насправді, за свої думки, почуття, що щиро линуть з глибини твоєї душі, це так, наче птах вибачається перед плазуном за те, що в нього є крила... подумай над цим...
Інший йде своїм шляхом відкрито, Не ховає від сонця очей.. Служить Богу і творить молитву за покинутих в світі людей, За знедолених і за незрячих, За недужих і тих, що в гріхах.. Не повчає, із жалю не плаче... Словотворить ділами життя..
дуже емоційний вірш.. звісно, залишає печальні нотки після прочитання.. адже вірш досить символічний, в образі чорного крура можна вгледіти і людину з нашого сьогоднення, а часом і самого себе.. мені сподобався вірш!:)
Дякую за коментар Так, це вірш символічний, чорні круки шукають пару на все життя, але крук - не лебідь і знайти другу половину у потьмареності долі Йому дуже важко...
Цікава робота, Укране, відчувається, що душа натруджується, пульсує- це радує. Надзвичайно приємно читати коменти творчих і світлих людей під віршем. Усім - усім хай щастить!
Дякую п. Пилипе, радий, що сподобалось, що знайшли час і прокоментували
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
