Коли з горизонту ховається сонце І плаче зажурене небо, Я буду, для серця твого, охоронцем І думати буду про тебе! Затерта буденність, туманнії ночі Терзають замучену душу... Ніхто на майбутнє ще не напророчив, Напевно і я вже не мушу... Невже почуття всі твої заховались Забиті в базальтову волю? І те що не сказане ще не сказалось - Напевно що це наша доля... Ти слухать не хочеш мої теореми, Залиті сумним аргументом. У снах я дарую тобі хризантеми, В житті не вловивши моменту... Лиш мрію про ніжністю сповнений погляд, Про світ, де страждання немає, Про щастя, де голос лунає твій поряд, Де серце безмежно кохає...
Легкий по-справжньому співучий вірш. З такого може вийти добра пісня. Але б, на вашому місці, я б ще попрацював над ним, іноді у рядках з'являється якась сухість. Я б наприклад, вилучив слово аргумент - це більш підходить для наукової статті а не для вірша про таке щире сонячне коханняю і ще б один рядок я переписав так "В житті не вловивши моменту". А взагалі за усіма ознаками вірш добрий.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
1
