Як бракує сонця серед ночі,
Прохолоди вітру в полі жита, Тих очей, що глянуть щиро в очі, Що без слів нам істини пророчать Й душу спраглу вірою наситять. Як бракує в людях розуміння, Правди слів, що рве правічний морок, Як бракує в кожнім з нас Людини, Що не зрадить ближнього до згину, Із котрою янголи говорять. Як бракує простору для злетів, А у грудях - волі, мов повітря... Хай же кануть всі жалі у лету, Хай воскресне слово у поета, Хай любов всі сльози серця витре!
|