Зрада

Укрили землю сутінки густі...

І день похмурий був, й ніч суне чорна...

Затихло все... На вулиці пустій

Зустрілась я зі Зрадою учора...

Похилена донизу голова,

Додолу очі і спина дугою...

"Стій, Зрадо, стій! Впізнала я!" - слова 

І сльози полились самі собою:

"Зрада випалить душу дотла,

Зрада вип'є до дна усі сили,

Зрада - зло й спонукає до зла,

Зрада може убити красиво,

Безоглядно. Без сліз і жалю,

Віроломно шматуючи серце...

"Зрадо, хто ти? Відкрийся, молю!

Залиши хоч надію на денці..."

Зірвався розпач на фальцетний крик

І захлинувся... Здавлені ридання...

Весняний вечір до істерик звик,

Бо голосисте стоптане кохання.

Спинилась Зрада, гнівно щось бурчить

Підняла капор, повела плечима

І очі-в-очі глянула на мить

Твоїми, любий, карими очима...