ГОРОБИНА
НІЧ
Впала ніч на долоні землі,
Захлинулась
сльозами дощів
І відбились на
темному тлі
Замальовки дерев
і кущів.
Мов мазками,
гроза раз у раз
Креслить чорного
неба шатро
І малює то бік,
то в анфас
Громовиця нове
полотно.
Розриваючи небо
навпіл,
Озаряє примарним
вогнем
Ледь розпізнані
обриси гір
Заштриховані
ніччю й дощем.
Надриваючись
вітер реве,
Грім гуркоче на
тлі протиріч -
То надламаним
голосом зве
Горобина
розхристана ніч.
|