ПОРА!

                            «ПОРА!»

            За що тебе, о мово солов'їна,

            Ненавидять, катують і гноблять

            Твої ж лукаві діти, Україно,

            Що всі вони твій хліб святий їдять?

            Хіба ж то діти? Ні, - то яничари,

            Без честі, роду, плем'я і душі,

            Що сіють між народом вічні чвари,

            Гадають, що дістались до вершин

            І звідти гонорові споглядають, -

            Для них весь люд неначе мурашва.

            Порожніми думками хвацько грають,

            Улесливі низаючи слова.

            Нам обіцяють щастя і свободу,

           Життя пророчать у земнім раю, 

            Та нишком в'яжуть зашморг для народу,

            Нові кайдани день за днем кують.

            Нас на коліна ставлять непомітно.

            Та що там ставлять – вже ми стоїмо,

            Бо у ярмо закута мова рідна

            І нашій пісні зламано крило!

            Не мову нам, а душу розтоптали,

            Мов Юди, Україну продають.

            Нас по-живому навпіл розірвали,

            Як круки, як стерв'ятники клюють…

            Чи не пора піднятися і стати,

            Щоб дух свободи знову в нас повстав?

            Вже годі на колінах нам стояти.

            Пора! Пора! Вже слушний час настав!