Якось влітку, в кінці пядесятих, дві душі тихо з неба спустились. Зупинились на луках подільських, і в два тіла маленьких вселились. Хоч були вони різної статі. і зростали у різних родинах, та жили в одинакових хатах а росли як і всі-по годинах. Рак і Лев - які різні сузіря, а спорідненість душ на лице. Вже мале для них стало подвіря, хоч вони ще не знають про це. От і школа лишилась позаду, безтурботне дитинство сплило, і прийнявши батьківську пораду. ми приїхали в місто-село. Як годиться приїжджим у місті, на зупинці притулок знайшли, в певний час і у певну годину, наші очі до згоди прийшли. Ти стояла струнка і красива, карі очі вивчали мене. Я відчув що така ти єдина, і життя в нас з тобою одне. Наші душі ще довго блукали, в лабіринтах людського буття. Аж допоки ми все зрозуміли перед тим як піти в небуття.
Мені дуже сподобався вірш. Є маленькі помилки, про це в приваті.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Це правда. Так воно і є. Не кожному таке до вподоби і не в кожного така думка та ставлення до України, до рідної землі, до солов'їної, на превеликий жаль, не дивлячись на страшне буремне сьогоденн
у Вас 
0
