Ніхто людську
не цінить душу,
годинник б’є
дванадцять раз,
давно всі
сплять, лиш я не сплю ще,
Бо не прийшов
мій тихий час…
усюди гроші,
вплив, знайомства,
у всіх
мільйони в голові…
не описати
віроломства
тих рук, що
миються в крові
колись лилися
болю ріки,
за
батьківщину, за "своїх",
тоді повсюди
чулись крики, -
Хто зараз пам’ятає
їх?
за що війна?
за Україну?
чи за
глумливих нам панів?
Вони наш край
знесуть в руїну!
де ж той
вогонь що пломенів?
де патріоти?
де незламні?
де ті хто
гинув за свій край?
в народі зараз
кожен крайній,
ми для панів
будуєм рай…
найлегше
голову схилити,
скорившись
долі в час важкий.
Як жити,
значить і любити,
Боротись, ім’я
не зганьбити.
Буть вірним
гордості своїй!
|